Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 908/3475/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.02.2015у справі№ 908/3475/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомПриватного підприємства "Вагова компанія "Міка"доПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"простягнення заборгованості

У судовому засіданні 23.04.2015 у справі було оголошено перерву до 28.04.2015 до 11 год. 30 хв.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: Дєрябіна Ю.В. (дов. від 23.12.2014)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Вагова компанія "МІКА" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", в якому просило стягнути з відповідача 249 435 грн. - основного боргу, 31 641,90 грн. - інфляційних втрат та 21 813,60 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 1716/10/1039 від 28.09.2010 щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт та поставленого товару. При цьому позивач посилався на приписи статей 509, 526, 625, 837 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.12.2014, ухваленим суддею Науменко А.О., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 242 076 грн. - основного боргу, 32 873,30 грн. - інфляційних втрат та 21 150,15 грн. 3% річних. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості відповідача за отримане обладнання та виконані відповідно до договору роботи. Водночас, частково відмовляючи у стягненні 7 359 грн. основного боргу та 663,45 грн. 3% річних, суд виходив з недоведеності позивачем виконання робіт, на спірну суму боргу. При цьому суд керувався приписами статей 530, 538, 625, 692, 712, 837, 854 Цивільного кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Камишевої Л.М. - головуючого, Івакіної В.О., Тихого П.В., постановою від 19.02.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами обставин наявності недоліків поставленого обладнання, які не були усунені позивачем. Також скаржник зазначає про відсутність доказів проведення господарської операції з другого етапу робіт за договором, що, на його думку, виключає обов'язок з їх оплати. Окрім цього, скаржник наголошує на хибному висновку судів про змішаний характер укладеного між сторонами договору. При цьому посилається на порушення судами приписів статті 692 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Від Приватного підприємства "Вагова компанія "Міка" судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишається колегію суддів без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, крім того колегія суддів зауважує, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.09.2010 між Приватним підприємством "Вагова компанія "МІКА" (виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (замовник) укладено договір підряду № 1716/10/1039, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе виконання робіт по монтажу, налагодженню, пуско-налагодженні та поставці системи зважування в розливних прогонах цехів № 1-4 замовника (пункт 1.1. договору). Обсяги робіт, вартість обладнання і матеріалів визначаються на підставі графіка виконання робіт, підписаного сторонами (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2. договору). Відповідно до пункту 2.1. договору вартість робіт за цим договором з урахуванням вартості матеріалів становить 889 998 грн., в тому числі ПДВ 20%. Договірна ціна на обсяги робіт, вказані в тендерних умовах, є твердою і перегляду не підлягає протягом всього терміну дії договору. Терміни виконання робіт - 7 місяців після підписання цього договору поетапно згідно з графіком виконання робіт (додаток № 1). Відповідно до пункту 4.1. договору оплата виконаних робіт за цим договором здійснюється за фактом виконаних робіт кожного етапу, відповідно до графіка виробництва робіт протягом 20 календарних днів з дня надходження рахунку від підрядника, виставленого на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт. Одночасно з пред'явленням акта виконаних робіт, підрядник зобов'язаний надати замовникові акт приймання-передачі обладнання. Сторони погодили графік поставки та виконання робіт, який є додатком до договору та передбачає наступні етапи робіт: розроблення та погодження технічного завдання із замовником; поставку обладнання для цеху № 1; монтаж обладнання в цеху № 1; поставку обладнання для цеху № 2; монтаж обладнання в цеху № 2; поставку обладнання в цех № 3; монтаж обладнання в цеху № 3; поставка обладнання для цеха № 4; монтаж обладнання в цеху № 4; ЗІП; випуск та передачу замовнику експлуатаційної документації на систему; здачу в експлуатацію системи в цілому. Отже, умовами договору передбачено поетапну оплату виконаних робіт за договором. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Вагова компанія "МІКА" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" 249 435 грн. - основного боргу, 31 641,90 грн. - інфляційних втрат та 21 813,60 грн. - 3% річних. Здійснюючи судовий розгляд справи судами установлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані роботи з першого етапу щодо розроблення та погодження технічного завдання, що підтверджується складеним сторонами без зауважень актом № ОУ-210 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.09.2011 на суму 2 736 грн. з ПДВ. Установлено судами і те, що 01.03.2011 відповідачем було прийнято на відповідальне зберігання в Управління капітального будівництва ПАТ "Запорізький завод феросплавів" обладнання (ваги кранові електронно-тензометрічні "ЄрМак ВК1ркт-30" - 1 од.; ваги кранові електронно-тензометричні "ЄрМак ВК1ркт-20" - 4 од.; стаціонарний пульт керування - 4 од.; пристрій безпровідної передачі даних (РТ-ретранслятор) - 5 од.; сервер - 1 комплект, у складі: індустріального комп'ютера, джерела безперебійного живлення, лазерного принтера), що підтверджується відповідним актом на відповідальне зберігання. Оскільки відповідачем вказані роботи за перший етап у строк передбачений договором оплачені не були, суди дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення 2 736 грн. боргу. Водночас задовольняючи вимоги в частині стягнення 239 340 грн. вартості вищевказаного обладнання, суди виходили з того, що відповідач не відмовився від отримання обладнання, воно поступило на його склад, а усунення зауважень замовника щодо виявлених відповідачем недоліків обладнання стосується наступного (третього) етапу з монтажу обладнання. Проте, такі висновки судів обох інстанцій визнаються передчасними виходячи з наступного. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами пункту 1 статті 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, якщо інше не визначено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Отже, враховуючи вимоги даного позову, та заперечення відповідача, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин, факту поставки позивачем обладнання на виконання зобов'язань за договором від 28.09.2010, оцінка документів, наданих на підтвердження факту поставки товару, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати товару, умови проведення розрахунків, суми позову тощо. При цьому, судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, адже згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження вимог про стягнення заборгованості зі сплати вартості отриманого за договором спірного обладнання, надано копію видаткової накладної № РН-211 від 01.09.2011 на суму 239 340 грн. та рахунку на оплату. Втім задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 239 340 грн. боргу, зокрема на підставі видаткової накладної № РН-211 від 01.09.2011, суди попередніх інстанцій не надали оцінки зазначеній накладній та не дослідили чи відповідає вона вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відтак не з'ясували чи є ця видаткова накладна первинними документами у розумінні наведених норм, чи підтверджує факт здійснення між сторонами господарської операції з поставки обладнання саме на виконання умов договору, та чи є підставою для виникнення у відповідача обов'язку з проведення розрахунків за отриманий товар за цією накладною, з огляду на доводи відповідача щодо її непідписання. Окрім цього, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Тобто, суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, суди попередніх інстанцій не навели мотивів за якими відхилили доводи відповідача, зокрема щодо відсутності у наданому позивачем акті приймання-передачі обладнання від 11.07.2011 печатки підприємств та підписів посадових осіб як позивача (генерального директора Бугаєнко Г.Я.) так і відповідача (заступника голови правління Балашова С.М.). Водночас зазначаючи про те, що складання акта здачі-приймання виконаних робіт з другого етапу робіт є необов'язковим, судами не були спростовані доводи відповідача щодо визначення умовами договору обов'язкової наявності такого акта, як підстави для проведення розрахунків між сторонами. Окрім цього суди не навели і мотивів, за якими відхилили доводи відповідача щодо перебування у нього спірного обладнання з 2011 року на відповідальному зберіганні у зв'язку із його недоліками (тобто неприйняття обладнання відповідачем), що унеможливлює перехід цього обладнання у власність відповідача. За таких обставин, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу у сумі 239 340 грн. визнається передчасним. В частині заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних постанова та рішення також підлягають скасуванню, оскільки з оскаржуваних судових актів не вбачається розрахунку таких вимог, які задоволені судами з урахуванням боргу і за перший етап робіт у сумі 2 736 грн. При цьому як вбачається з судових рішень у справі, вимоги зі стягнення інфляційних втрат задоволені судами у більшому розмірі, ніж було заявлено позивачем до стягнення. Таким чином, суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір достеменно не встановили обставин, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Однак, судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині 239 340 грн. основного боргу, 32 873,30 грн. інфляційних втрат, 21 150,15 грн. 3% річних та судового збору у відповідному розмірі, з направленням матеріалів справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. В частині відмови у стягненні 7 359 грн. боргу за третій етап робіт судові рішення не переглядаються, оскільки фактично скаржником не оскаржуються. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є доведеними вимоги позивача, з яким він звернувся, оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі №908/3475/14 Господарського суду Запорізької області і рішення Господарського суду Запорізької області від 03.12.2014 в частині стягнення 239 340 грн. основного боргу, 32 873,30 грн. інфляційних втрат, 21 150,15 грн. 3 % річних та стягнення 5 862,78 грн. судового збору - скасувати.

Матеріали справи у цій частині скерувати для нового розгляду до Господарського суду Запорізької області.

Решту рішення і постанови у справі залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець